середа, 16 квітня 2014 р.

15 квітня 2014 року у мармуровій залі Чернівецького Національного Університету імені Юрія Федьковича відбулася презентація антології майданівських віршів "Небесна Сотня" (упорядник Леся Воронюк, кандидат філологічних наук. До антології "Небесна Сотня" увійшли вірші понад двохсот сучасних українських та інших письменників, а також непрофесійних авторів про революційну боротьбу українців протягом листопада 2013 - лютого 2014 років проти тиранічної влади. Втім, не так проти влади, як за своє майбутнє.
Автори віршів - учасники Майдану Чернівецької, Львівської та Волинської областей виступили перед учасниками заходу.


           Леся ВОРОНЮК,
письменниця, журналіст,
                          lesiavoroniuk@gmail.com

Українці стали іншими. Вони більше не голосять і не по­биваються за кращою доленькою. Хоча вся країна слізно прощається з Небесною Сотнею, і хоча обличчя — сумні і вимоклі від солоних сліз на майданах, у церквах, лікарнях, університетах, заводах, офісах, квартирах, і хоча ці сльози — болю і втрати, та це вже не сльози відчаю, страху чи зане­паду духу. Вони не розм'якшують душу, як вода окраєць хліба, а цементують. Нація — у скорботі, але серце кож­ного — залізне і безстрашне. Ми — українці — всесвітній феномен — вбивають одного, а на його місці постає сотня. Голови у тих сотнях — не тільки чоловічі чорночубі та сивочолі. Серед присутніх — і хлопчаки з дерев'яними щи­тами, і пенсіонерки з гарячим чаєм, і навіть вагітні з ап­течками. Ця вселюдська і національна мужність не могла залишитись осторонь українського мистецтва. Адже воно — частина духу, який не підкорюється тиранам, над яким не має влади зло. Зло, з яким ми зіштовхнулися, літерату­ра і живопис трансформували у прекрасне і вічне — вірші, пісні, живописні плакати, графіті, картини. Ця книга — уні­кальне явище не тільки в українській літературній площи­ні, а й у багатьох інших — ментальній, духовній, соціальній.
Ідею укласти антологію «Небесна Сотня» народили самі ж майданівські вірші. Я натрапляла на них в Інтернеті, га­зетах, на листівках, хтось телефонував і читав у слухавку, хтось перецитовував знайомого чи зовсім невідомого ав­тора. Чимало текстів вже стали народними і втратили іме­на своїх батьків. Присутні автори — не тільки професійні письменники, а й звичайні українці, які, можливо, написали перший і останній вірш у своєму житті. Та вірші і перших, і других — про боротьбу, про Майдан як символ нескоре­ності й віри та про загиблих — щирі, відчайдушні й болючі, вони всі заслуговують бути увіковіченими в антології.
Деякі тексти можуть видатися вам не зовсім досконали­ми у римі, синонімічних рядах чи метафорних експеримен­тах, але у даному контексті це не є їхньою вадою, навпа­ки — це така собі підсвідома авторська демонстрація виру подій, тимчасового хаосу, неупорядкованості. «Причесані» вірші пишуть в стабільні часи, а більшість присутніх тек­стів у цій антології — розкуйовджені, як козацькі чуби після бою, і в цьому їх цінність.
Проаналізувавши сотні віршів, які ввійшли до цієї книги, зауважила, що в українську літературу ввійшли і вже міц­но укорінились два образи-антиподи. Це — «Небесна Сот­ня» — вбиті за правду герої-українці та «Беркут» — сим­вол терору та смерті. Іноді у текстах зустрічаються грубі-грубезні слова, і для мене це перший випадок, коли в поезії ставлюся до цього не критично, адже такі емоції тут — на своєму місці.
Вважаю, що першорядне завдання цієї антології — за­фіксувати і зберегти такий неймовірно потужний сплеск української літератури, що виринув із сердець українців, які не змогли змовчати, які не змогли залишитись осторонь і не написати про те, що рве душу і окрилює водночас.
Сподіваюся, майбутні покоління пам'ятатимуть і авто­рів цієї книги, і всіх-всіх героїв цього повстання — і заги­блих, і живих.

1 коментар:

  1. Звертаюся до лідерів з проханням надсилати нам свої вірші Небесній Сотні.

    ВідповістиВидалити