вівторок, 5 травня 2015 р.

Любов до України. Христина Цурканович

Іде  страшна  війна,  нічого не змінити.
Я повернутись  обіцяю.  Лиш не завтра.
Живу,  бо я  страшенно хочу жити!
Та чи  життя  моє  земнее  хоч  чогось  варте?

У Вижницькій ЗОШ І – ІІІ ступенів ім. Ю.Федьковича працює літературний клуб старшокласників «Орфей», що об’єднує всіх поетично-обдарованих дітей школи, які не байдужі до долі України.  На одному із засідань клубу відбулася презентація першої збірки учениці 11-Бкласу Цурканович Христини «Лобов до України».
Збірка потрапила на передову до воїнів АТО і є вже добрі слова вдячності від бійців.

Цурканович  Христина Русланівна, народилася 6 травня 1998року у місті Вижниця, Чернівецької області (Буковина), в інтелігентній патріотично налаштованій родині. Навчається у Вижницькій ЗОШ І – ІІІ ступенів
ім. Ю.Федьковича з 2004року. Почала писати вірші з 9-го класу. Двічі брала участь у Міжнародному конкурсі «Мій рідний край». Друге місце отримала в 2014році за рукописну збірку «Що виспівало серце і душа». Любить свою Україну і хоче стати журналістом – волонтером, щоб зробити свій маленький внесок в майбутнє Батьківщини.  
Вірші, які пише Христина, заставляють задуматись як кожного небайдужого українця, так і кожну реально – мислячу людину в час, коли людське життя і спокій в цьому світі має бути непорушним. 
Після таких віршів читач сповнюється бажанням стати кращим, а свою любов до України спрямувати в русло діяльності і творення добра, щоб ніколи не зник світ духовно людських цінностей.  Віриться, що юну поетесу чекає велике майбутнє. Щоб цвів і не одцвітав    поетичний сад Христининої душі в майбутньому.
Це творіння серця і душі патріотично свідомої молодої людини, що відбулася як особистість, небайдужа до життя в рідному краї, до сучасного воєнного стану в Україні. Бо ж чи можна в такий час молодим вичікувати, склавши руки. Тож, Христина бере до рук надійну, випробувану віками зброю – поетичне слово. І не дивно, що її вірші воюють разом з бійцями АТО на передовій. Це дає бійцям впевненість, що вони не одні. Позаду них – міцний і стійкий тил і відступати не можна. А це в – першу чергу:
-         стривоженість за долю України, свого народу, його ідеалів;
-         доля рідного краю і його синів, що гинуть на передовій;
-         людська жертовність, що вивищує людину в Божих очах і навчання нам «не рабів, а воїнів виховувати треба»;
-         роздуми над одвічними людськими цінностями;
-         монолог загиблого сина, що звертається з небес до матері;
-         і засторога від дворушності;
-         солдатське життя і прагнення побачитись з ріднею, думка про безглуздість братовбивчої війни, яку підігріває Росія.
Робімо цей світ кращим, справедливішим, міцнішим з поетичною зброєю Христини Цурканович.



      Монолог  солдата
Не плачтеМамо моя рідна,
Так мало бути. Це
, як вирок  долі.
Здається, кожна
  вже  людина  згідна
Не піддаватись
  тільки  своїй  волі.

Рідненька моя, я помер за Україну.
Затебе й діточок
  моїх  малих.
Не зміг покинуть
 Батьківщину…
Та я живу в серцях. Живіш
ий  всіх живих.

Ти
  знаєш,  Мамо,  я не був  самий.
Зі мною були
  мої побратими.
Летіла куля. Потім
  біль  страшний.
А потім
  було небо. Небо й Херувими.

Матусю
  рідна, я помер за волю.
За небо вільне і дитячі
  очі.
Ти
  знаєшМамо,  я тремтів від болю
І вічністю
  здавались  темні  ночі.

Я там стояв за тебе, Мамо.
Не за політиків і їх об
іцянок  пустих.
Я хотів
  жити, а помер так рано…
І більше не торкнешся
кучерів  густих…

Прощай
,  Матусенько.  Твій син – герой!
Зі мною тут Небесна Сотня.
Ціною
  крові  виграли  ми цей двобій.
Прощай
Матусеньковже час мені до Сотні.
08.03.14




      Біль України
Я відчуваю  біль і втому.
Мене болить…  Десь у Донецьку…
Луганську Рідний  мій, вернись додому!
Згадай про мовоньку  козацьку!

Люблю Дніпро  і вірю  у майбутнє,
І  Харків, що окопами укривсь,
Дніпропетровськ,  плече якого мужнє,
І Київ, що в сльозах із  кров'ю  утопивсь.

Люблю усіх, бо всі миУкраїна!
І кожна областьце моя  сім'я!
Ми звемось "кіборги",  а не "руїна",
Тому живем. А поки  йде  війна

Війна, що не питає про закони.
Війна, що  забирає  лиш  найкращий  цвіт.
Вона з'єднала  сміливіших в батальйони,
Що на кордонах,  наче  сторожи воріт.
                                                        10.11.14

        Обібраний цвіт

Минув  вже рік,  як обібрали  цвіт уперше.
Найкращий, найцінніший цвіт.
Ми кров'ю заплатили  якнайбільше,
Щоб пожинати тільки дивоцвіт.

Ми були  зламані,  але стояли...
Ніхто
   криваві  рани не в'язав…
Коли боліло
гімн  співали,
І дим Майдану тіло пронизав.

Ми  показали не пусті слова, а дії..
Безсило падали, та якось
  далі  йшли.
Нас били, убивали лиходії,
Та їм на зло,
 під  кулями жили.
                                                        29.11.14
           Я живий
Я ще живий. Я дихаю. Не плач.
Я повернусь. Я обіцяю.  Лиш не завтра.
В корзину долі кинутий  вже м'яч,
І повернуть його не можу. Тай чи варто?

Іде  страшна  війна,  нічого не змінити.
Я повернутись  обіцяю.  Лиш не завтра.
Живу,  бо я  страшенно хочу жити!
Та чи  життя  моє  земнее  хоч  чогось  варте?

Я повернусь  весною, може й літом.
Я обіцяю: «Повернусь. Тільки не завтра».
Один поет назвав героїв "цвітом",
Та чи  обсипаний  він  чогось  вартий?

Я буду жити.  Обіцяю. І скажу знов:
     -   Я повернусь, але не завтра.
І поки у нутрі  буяє  молода  ще кров,
Я впевнений: моє  життя  ще  чогось  варте.
                                                        22.12.14


  
Двома мовами про мир
Ми  всі живемо в Україні.
"Мы все желаем мира"
.
І якщо треба Батьківщині
,
"Мы для неё пройдем пол мира"
.

І неважливо: важко, легко

"Мы будем до последнего стоять"
,
Ми будемо любить не зверхньо

"Мы все сумеем Украину не предать"

Ми
 будемо крізь хмари посміхатись
"Мы будем Бога искренно молить"
,
Щоб з нами був, щоб дав нам не зламатись

"Давайте вместе Господа просить"

Ми
 ж є єдині,  кожен  розуміє
"И Родина у каждого одна"
.
Нас кожного Вкраїнонька
  леліє
"Мы братья есть! Единая страна!"
07.03.14


Немає коментарів:

Дописати коментар